Підпільна партизанська організація "Партизанська іскра", її члени та засновники

Партизанський рух, один з видів боротьби народних мас за свободу і незалежність своєї Батьківщини або за соціальні перетворення, яка ведеться на території, зайнятій противником; у цій боротьбі озброєне ядро трудящих спирається на підтримку місцевого населення, в ній можуть брати також участь частини регулярних військ, що діють в тилу ворога.

Партизанський рух (партизанство) - рух опору іноземним поневолювачам, що виражається у здійсненні активною частиною підкореного етносу (нації) партизанської боротьби та інших дій невійськового характеру задля виконання певної політичної мети (формальна та фактична незалежність етносу (нації), створення окремої держави, зміни її територіального устрою, тощо). Активну частину нації творять громадяни, або представники нації, які власне здійснюють збройну боротьбу – партизани.

Партизани - особи, які добровільно воюють у складі окремих партизанських формувань на території, зайнятій супротивником за свободу й незалежність своєї Батьківщини.

Підпільні групи та партизанські загони, в які об’єднувались люди, що знаходились на окупованій території: селяни, робітники, представники інтелігенції і навіть школярі-підлітки мали велике значення у здобутті великої Перемоги. Відома партизанська організація «Партизанська іскра» діяла у с. Кримка Первомайського району на Миколаївщині.

Заснування

«Партизанська іскра» – підпільна комсомольська організація в с. Кримка Першотравневого району Одеської (нині Миколаївською) області, що діяла в тилу німецько-фашистських військ з кінця 1941 по лютий 1943. Її керівниками були директор середньої школи В. С. Моргуненко, учень 10-го класу П. К. Гречаний, учні Д. Г. Дяченко, Д. Н. Попик та ін.

«Партизанська іскра» налічувала 30 членів організації і 40 чол. залучила до підпільної роботи. Вони приймали по радіо зведення Радінформбюро, поширювали антигітлерівські листівки, здійснювали диверсії на залізниці, на лініях зв'язку. Підпільники проводили агітацію серед населення Миколаївської області, напали на жандармський пост і звільнили двох заарештованих товаришів.

Діяльність

Члени «Партизанської іскри» були пов'язані з партійним підпіллям м. Первомайська і Доманівки, з партизанськими загонами, що діяли в Савранських лісах. «Партизанська іскра» поширила свій вплив на навколишні населені пункти, в ряду яких були створені молодіжні бойові групи. У грудні 1942 року підпільники пустили під укіс німецький ешелон з солдатами і боєприпасами. Незабаром організували втечу 200 військовополонених з табору в Новоандріївці. Партизани збирали зброю, боєприпаси, організовували саботаж, диверсії: перша військова операція була проведена іскрівцями на залізниці станції Кам'яний Міст — підірвавши 2 ешалони: три десятка вагонів, чотири цистерни з паливом, півтора десятка платформ з автомашинами та тягачами, два паротяги. У червні 1942 року «Партизанська іскра» пустила під укіс неподалік від села Кримка німецький військовий ешелон з 48 вагонів, платформ, завантажених воєнною технікою і боєприпасами, бензоцистерн з паливом.

Розкриття організації

Під час бойового завдання у ніч на 15 лютого 1943 року була арештована група з 10 партизанів, наступного дня — ще четверо. У ніч з 17 на 18 лютого 1943 р. іскрівці на чолі з Парфентієм Гречаним здійснили напад на жандармський пост, де знаходились арештовані товариші, і звільнили їх. Після цього почалися арешти членів підпілля, до кінця лютого усі члени «Партизанської іскри» були арештовані. Після нелюдських тортур вранці 28 лютого 1943 року більшу частину підпільників було виведено на вулицю для фотографування, потім їх зв’язали за руки дротом по двоє і вивели з воріт жандармерії. «Вони були оточені посиленим конвоєм і направлялись із міста по дорозі на с. Конецьпіль. У холодному бруді, по снігу, який танув, рухалась колона змучених голодом и тортурами членів підпільної організації та їх помічників».  Партизан вели 20 кілометрів, попереду колони вели голодних, побитих, без верхнього одягу чоловіків та чотирьох дівчат. За 200 метрів до першої хати с. Кримка була дана команда спочатку бігти, а потім повернути вліво. І жандарми почали стріляти, «… першими впали дівчата». Зв'язані однією вірьовкою підпільники падали один на одного. Людей розстрілювали жорстоко і методично… Тих, що подавали ознаки життя добивали пострілами з пістолетів і прикладами по голові. Ця кривава розплата тривала більше години. На краю дороги лежав і Моргуненко, череп якого був роздроблений прикладом… Три дні трупи лежали на землі, над ними глумились, роздягали, родичів до трупів не підпускали. Їхні тіла були поховані на скотомогильнику. Лише в липні 1944 року тіла вбитих підпільників були перепоховані у парку, який вони власноруч посадили перед війною, на честь іскровців у Кримці було споруджено обеліск із написом: «Їх безсмертний подвиг запалюватиме багато поколінь радянської молоді на великі справи в ім’я щастя своєї Вітчизни». Більшість тіл були спотворені: у В. С. Моргуненка і М. Кравця розплющені черепи, у багатьох — переломані руки, ноги, ребра. 1 березня був вбитий у перестрілці Парфентій Гречаний, а члени групи Дарини Дяченко, яких вивезли до Тираспільської в’язниці, були розстріляні 2 квітня 1944 року.

Вшанування пам'яті

Школі, якою завідував Володимир Степанович, було присвоєно ім’я «Партизанської іскри», 1967 року у селі відкрито музей підпільної організації. 1966 року було спущено на воду сухогруз «Партизанська іскра», збудоване на миколаївському Чорноморському суднобудівному заводі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 липня 1958 року Володимиру Степановичу Моргуненку, Парфентію Карповичу Гречаному, Дарині Григорівні Дяченко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.